Найдавніша китайська мова, яку ми можемо «почути»
Давньокитайська (OC) — предок усіх синітичних мов, поширена приблизно 1250–200 рр. до н. е. — епоха «Шицзін» (詩經) і написів на ворожильних кістках. Прямих звукових записів немає; лінгвісти реконструюють мову з чотирьох джерел: системи транскрипції середньокитайської, схеми рим у давній поезії, запозичення в сусідніх мовах і структурні відповідності в сіно-тибетській родині.
Внесок Карлгрена та його обмеження
Шведський синолог Бернхард Карлгрен (高本漢) видав перший систематичний словник реконструкції давньокитайської 1940 року — Grammata Serica, що спирався на середньокитайську систему його ранішого Analytic Dictionary of Chinese and Sino-Japanese (1923). Взявши середньокитайську за вісь, він виводив форми на зразок *mi̯wən для 文. Два обмеження: свою систему він саме й побудував на фонетичних рядах (形聲) — спільний елемент групи ієрогліфів указує на спільну давньокитайську ініціаль, — але скував їх жорстким гоморганним принципом: усі ієрогліфи одного ряду мали мати те саме місце творення, тож там, де ряд цьому не корився, доводилося латати систему принагідними рішеннями; до того ж вокальна система була недостатньо диференційована.
Революція приголосних кластерів
Прорив стався завдяки парадоксу: ієрогліфи зі спільним фонетичним елементом мають у середньокитайській цілком різні ініціалі (各 kak проти 路 lu). Єдине пояснення: OC мав приголосні кластери. Пуллейблейнк (1962) запропонував передглоталізовані вибухові (*ʔb-); Бакстер (1992) систематизував модель.
Бакстер-Сагар 2014
Old Chinese: A New Reconstruction (2014) додав морфологічний вимір Сагара:
- Сесквіслоги: 水 (вода) → *s.turʔ, де крапка в s. позначає слабко приєднаний преслог, що не входить до головного складу, як у мовах мон-кхмер. Дефіс означає протилежне: у 山 *s-ŋrar s- міцно злите з ініціаллю кореня.
- Морфологічні афікси: *s- (каузатив), *N- (статив), *-s (номіналізатор).
- Фарингалізація: давно дискутований поділ складів на типи A і B реалізується тут як фарингалізація ініціалі головного складу — пропозиція Джеррі Нормана (1994), яку Бакстер і Сагар прийняли й поширили на всі склади типу A (五 *C.ŋˤaʔ).
Читаємо два ієрогліфи
一: OC *ʔit → середньокитайська ʔjit. Глотальний початок уже був присутній в OC; мандаринський yī відображає його послаблення. 山: OC *s-ŋrar — преініціаль s- разом із медіаллю *-r- дала середньокитайський ретрофлексний сибілянт sr- (ʂ-), тобто sh- сучасного shān, а коренева ініціаль *ŋ- зникла. У споріднених ієрогліфах цей *ŋ- видно: Бакстер і Сагар реконструюють 顏 (обличчя) як *C.ŋˤrar.
Відкриті питання
Скільки голосних мала OC — 4, 6 чи більше? Чи були преслоги справжніми складами чи просто приголосними префіксами? Як тибетські та бірманські когнати обмежують вокальну систему?