Махараштрі пракрит

Махараштрі-пракрит (महाराष्ट्री प्राकृत) був головною середньоіндоарійською літературною мовою Індійського субконтиненту з I століття до н. е. до XIII століття н. е. Він використовувався як мова постканонічної джайнської оповідної та коментаторської літератури (джайнський махараштрі), а також як мова дворів середньовічної Магараштри. У межах середньоіндійського континууму махараштрі є сестринською мовою палі (pi, канонічної мови буддизму тхеравади) і предком сучасної маратхі (mr). Характерно, що серед пракритів махараштрі виявляє найширше послаблення (леніцію) давньоіндоарійських проривних (санскрит *p > пракрит v, *t > d, *k > g), що робить його фонологічно найбільш «пом'якшеною» середньоіндоарійською мовою. До найважливіших літературних творів належать «Сетубандга» (Праварасена, V ст.), «Гатхасапташаті» (Хала, I ст.) та обширний корпус оповідної літератури джайнським махараштрі; проте сам джайнський канон, Аґами, написаний ардхамагадгі, а не махараштрі.