Коли Японія в V–VI ст. перейняла ханьське письмо, ієрогліфи відображали китайські реалії. Японські писці почали творити кокудзі (国字), переважно методом каі (会意) — поєднання смислових компонентів.
Відомі приклади
峠 (tōge, гірський перевал): гора + вгору-вниз. Китайської окремої позначки не існувало.
凧 (tako, повітряний змій): вітер + тканина. Відображає японську культуру запуску зміїв.
働 (hataraku, працювати): людина + рух. У списку Дзьойо, вживається щодня.
笹 (sasa, карликовий бамбук): бамбук + 世 (читається yo й перегукується з yo — «колінце бамбука»; за іншою версією нижній елемент — скорочене 葉 «листок»). Необхідний на святі Танабата.
Чому Японії було потрібно, а Китаю — ні
Гірський рельєф, прибережне рибальство та унікальна флора Японії породили лексичні прогалини, які класична китайська не могла заповнити. Китай користувався складними словами; Японія створювала нові знаки.
Несподіваний зворотний потік
Деякі кокудзі повернулися в Китай. 鱈 (тріска) ввійшла в кантонський та мандарин після відкриття Японії. 腺 (sen, залоза), який 1805 року створив Удаґава Ґенсін, учений-голландознавець доби Едо, теж перейшов у китайську й нині є там звичним позначенням залози — 腺 xiàn.