Мессапська

Мессапська (Messapus, «мессапська») була мовою япігів/япігійців південно-східної Італії (підбор «чобота» — Апулія, Калабрія) приблизно з VI століття до н. е. до її вимирання близько I століття до н. е. внаслідок римської латинізації. Генеалогічна класифікація є дискусійною: одні вчені відносять мессапську до італійських мов поряд із латиною, оскською та умбрською; інші класифікують її як іллірійську (сестринську до мов східного узбережжя Адріатики, зокрема албанської); меншість вважає її окремою індоєвропейською гілкою. Збереглося близько 600 написів, переважно поховальних і вотивних, що дозволяють частково реконструювати фонологію та іменну морфологію, проте дієслівна морфологія обмежена, а синтаксис майже не відомий. До характерних рис належать збереження початкового *p як p (на відміну від італійського *p > p італійське, але контрастуючи з албанським ph) та унікальне закінчення кличного відмінка -e, подібне до індоіранського.