Лувійська

Лувійська — індоєвропейська мова анатолійської гілки, близькоспоріднена з хетською та засвідчена від XVI до VII століття до н. е. в Анатолії й Північній Сирії. Вона збереглася у двох писемних традиціях: клинописна лувійська трапляється переважно в уривках і на табличках із хетських архівів, а ієрогліфічна використовує місцеве анатолійське ієрогліфічне письмо, не пов’язане з єгипетськими ієрогліфами. Після падіння Хетської імперії близько 1200 року до н. е. ієрогліфічні написи продовжували використовувати в державах залізної доби, зокрема Каркеміші, Меліді й Табалі, аж до ассирійської експансії VII століття до н. е. Виявлена 1947 року в Каратепе лувійсько-фінікійська білінгва допомогла дешифруванню, а перегляд читань знаків у 1970-х роках надійніше встановив, що ієрогліфічні тексти записують лувійську.