Давньовірменська (грабар)

Класична вірменська (грабар, Գրաբար «писемна [мова]», V-XII ст. н. е.) — стандартизована літературна форма вірменської мови, утверджена завдяки створенню Месропом Маштоцем вірменської абетки (~405 р. н. е.) та перекладу Біблії (~410-430-ті рр. н. е.) — «Матері перекладів» (Թարգմանչաց Մայր), що дала Вірменії прямий доступ до Святого Письма власною мовою в час, коли більшість християнських народів спиралася на грецьку чи латину. До класичного канону входять «Спростування сект» Езника Кохбаці (V ст.), «Історія Вірменії» Мовсеса Хоренаці (ймовірно VIII ст., хоча сам автор відносить її до V ст.), «Книга скорботних піснеспівів» Григора Нарекаці (~1003) та середньовічні граматики й богословський корпус. Грабар і далі є літургійною мовою Вірменської апостольської церкви (Ечміадзін, Кілікія), Вірменської католицької церкви та частково Вірменської євангельської церкви. Відрізняється як від сучасної східновірменської (hye), так і від сучасної західновірменської (hyw) — викладається поряд із ними, але як окремий мовний регістр у школах і семінаріях із вірменською мовою навчання.